Більше, ніж просто арена бойових дій

Багато держав Глобального Півдня незадоволені існуючим міжнародним порядком

«IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Останнім часом увага міжнародних експертів прикута до нового полюсу світової ваги та геополітичного тяжіння — Глобального Півдня. Німецький аналітичний Фонд ім. Фрідріха Еберта, що здійснює дослідження в галузі політики безпеки та тенденцій розвитку суспільства, надрукував на шпальтах свого аналітичного журналу IPG статтю експерта Саранга Шідоре (Sarang Shidore), присвячену проблематиці становлення та розвитку Глобального Півдня. Наразі, зазначає автор статті, великі світові потуги сприймають «решту світу» лише обмежено серйозно. При цьому Глобальний Південь взагалі залишається для них загадкою.

Термін «Глобальний Південь» викликає багато уявлень про зміст цього явища і стільки ж реакцій на своє існування. Дехто сприймає його як ініційований бідними та колишніми колонізованими націями проєкт, заснований на вимогах глобальної справедливості, солідарності та рівності. Для інших існує більш критичне ставлення до потенціалу колективних дій через велике розмаїття та розбіжність інтересів у «світі країн, що розвиваються». Для третіх Глобальний Південь є проблематичною державно-центричною конструкцією, яка ігнорує транснаціональну солідарність етнічних меншин у всьому світі, у тому числі в заможних суспільствах.

Конструкт «Глобальний Південь» залишається важливим і корисним, хоча й не так, як його бачать критики та прихильники. Той, хто шукає комплексний проєкт солідарності чи об’єднаного лідера, керується неправильними змістовими орієнтирами. Сучасний Глобальний Південь найкраще описати не як упорядковану спільноту держав, а як структуру, засновану насамперед на геополітичних міркуваннях.

Водночас, зазначається у журналі IPG, не підлягає сумніву, що інші точки зору також відкривають важливі реалії та істини. Довга тінь колоніалізму є причиною багатьох поточних розломів і конфліктів у світі. Більшість «країн, що розвиваються», які змушені боротися з хворобами неоліберальної ери та наслідками пандемії COVID-19, страждають від економічної маргіналізації та хронічної заборгованості. Основні відмінності між цими країнами не можна ігнорувати в будь-якому аналізі.

Однак набагато актуальніше і розумніше сприймати Глобальний Південь як «геополітичний факт». З геополітичної точки зору численні держави в Латинській Америці, Африці, Південній і Південно-Східній Азії та на Тихому океані розташовані за межами центральної зони великодержавного порядку, до якого належать три великі держави (США, Китай і Росія) та їхні найважливіші союзники. Держави в центрі цієї великої владної структури, особливо ті, що володіють ядерною парасолькою, мають високий рівень безпеки, статус та економічні можливості. Проте Глобальний Південь має самостверджуватися в міжнародній системі, в якій він не відіграє домінуючої ролі і, в більшості випадків, правила якої він сам не визначав.

Якщо ми сприймаємо Глобальний Південь як «геополітичний факт», ми можемо краще зрозуміти, чого хочуть ці держави. Звичайно, кожна держава має специфічні потреби, що залежать від її внутрішніх обставин. Тим не менш, можна виділити два головних інтереси.

По-перше, у держав Глобального Півдня існує гостре бажання наздогнати центр і дотримуватися темпів його розвитку. Держави Глобального Півдня намагаються зростати в міжнародній ієрархії, що стосується не лише економічного розвитку, а й покращення їх статусу. Держави із середнім рівнем доходу, які перебувають у кращому стані, ніж інші, однозначно хочуть більшої участі у прийнятті рішень. Зокрема, вони намагаються впливати на формування правил мінливого світового порядку, захистити себе від можливих економічних санкцій і зберегти свій суверенітет. Останнє особливо важливо, оскільки в багатьох постколоніальних державах проєкт побудови нації та держави ще не завершено.

По-друге, практично всі держави Глобального Півдня принципово не беруть участі в «змаганні великих держав». Вони не здатні грати якусь значну роль у цьому процесі. Більшість із них не бажають бути втягнутими в цю конкуренцію і не мають намірів обирати ту чи іншу сторону. Хоча не виключена їх можлива участь у стратегічних альянсах, така взаємодія, як правило, обмежена за змістом. Тому, ймовірність того, що вони прагнутимуть формальних альянсів, є низькою. Найпоширенішою стратегією в наш час занепаду однополярності є запобігання ризиків.

Таке більш реалістичне сприйняття Глобального Півдня, який зосереджується на національних інтересах, не означає, що ідеалістичні бачення відходять на інший план. Адже часи широкомасштабних колективних зусиль для побудови нового світоустрою на засадах дотримання миру та рівності можуть закінчитися. Проте менш масштабні скоординовані зусилля, спрямовані на досягнення практичних результатів, триватимуть й надалі.

Одним із прикладів є альянс БРІКС (акронім, що складається з ініціалів назв перших п’яти держав-членів: Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки). Хоча альянс БРІКС часто називають коаліцією Глобального Півдня, насправді він є коаліцією Глобального Півдня із Китаєм та Росією, яких автор дослідження називає «Глобальним Сходом». Обидві групи в альянсі БРІКС переслідують власні інтереси. Той факт, що Глобальний Південь бачить для себе вигоду в альянсі БРІКС, пов’язаний із множинними невдачами світового порядку під керівництвом США. Інші приклади включають спільний підхід G77 до захисту клімату в рамках всесвітніх кліматичних конференцій і широку участь Глобального Півдня в міжнародних правових зусиллях щодо конфлікту у Секторі Газа. У світі, керованому національними інтересами, завжди буде місце для колективних зусиль, навіть якщо цей простір обмежений.

Більшість держав Глобального Півдня не зацікавлені в фундаментальному скасуванні існуючого порядку. Вони також не бачать у Вашингтоні свого супротивника. Вони воліли б і надалі добре ладнати зі Сполученими Штатами, але — у світі без американського домінування. Їхнє дедалі більше відчуження від очолюваного США світового порядку пояснюється системними обмеженнями, які заважають їм просуватися на шляху розвитку, а також політичними помилками та подвійними стандартами Вашингтона.

Конкретним прикладом таких обмежень є режим міжнародних санкцій. Цей режим розширився настільки, що зараз санкції охоплюють понад чверті країн світу і майже третини світової економіки.

Найбільшою проблемою тут є вторинні санкції, які наразі перетворилися на улюблений інструмент Вашингтона у «змаганні між великими державами». Хоча Сполучені Штати неодноразово заявляли, що ці санкції (які більшість юристів-міжнародників називають незаконними) не спрямовані проти країн Глобального Півдня, постраждалі держави бачать це інакше. Режим вторинних санкцій, на їх погляд, базується на глобальній гегемонії долара США. Це робить дедоларизацію важливим спільним інтересом більшості держав Глобального Півдня.

Однак відійти від долара не є легким завданням. Альянс БРІКС поставив дедоларизацію у центрі своєї риторики. Якщо існує бажання досягти прогресу з цього питання, зазначає автор дослідження, центральні банки держав-членів БРІКС повинні будуть відмовитися від певного рівня власного суверенітету, що є проблематичним. Оскільки Китай є найбільш потужною торгівельною державою в альянсі БРІКС, Індія побоюється, що Пекін може взяти на себе домінування в альтернативному валютному порядку, ініційованому БРІКС.

Зусилля щодо дедоларизації також тривають за межами держав БРІКС, хоча й із неоднозначним успіхом. Стимулюючий фактор жорстких санкцій Заходу проти Росії після її незаконного вторгнення в Україну призвів до широкого зближення між Москвою та Пекіном. Це, своєю чергою, призвело до того, що у двосторонній торгівлі китайський юань замінив долар США як резервну валюту. Індійський експорт до Росії також стрімко зростає, оскільки двостороння торгівля все частіше здійснюється в рупіях.

Південно-Східна Азія та члени Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) також прагнуть зміцнити місцеві валюти в регіональних транзакціях. У 2023 році п’ять країн АСЕАН, включаючи Індонезію та Сінгапур, підписали угоду про запуск регіональної транскордонної платіжної системи, яка дозволить здійснювати платежі за допомогою QR-коду в обхід валютного ринку. Індонезія також уклала угоди про торгівлю в місцевих валютах з Китаєм, Індією, Японією та Південною Кореєю.

Проте великі держави лише обмеженою мірою серйозно сприймають вимоги та стратегії Глобального Півдня. Пекін, Москва та Вашингтон схильні розглядати «решту» світу насамперед як арену битв або просто жертв у змаганні між супердержавами. Глобальний Південь, навпаки, має вимоги і, перш за все, хоче чогось досягти. Він не шукає рятівників і не хоче виступати в ролі рятівника. Він просто хоче, щоб ті, хто блокує його зростання, не стояли на його шляху.

Крім того, світові держави не бажають реформувати міжнародний порядок таким чином, щоби він враховував зростаючу автономію та могутність Глобального Півдня. Найбільшою перешкодою для вкрай необхідної реформи Ради Безпеки ООН, ймовірно, буде Пекін. Права голосу багатих західних держав все ще явно переважають у Міжнародному валютному фонді та Світовому банку. Коли йдеться про міжнародне фінансування кліматичних програм, Вашингтон, по суті, робить лише заяви. Крім того, Вашингтон, Москва та Пекін, схоже, не бажають відмовлятися від невтомних мілітаризованих перегонів великих держав. Великі держави не в змозі визнати нові реалії, головним чином, тому що Глобальний Південь залишається для них загадкою і, тому що вони настільки упереджені, що не можуть розгадати цю загадку.